ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТИ НА СХІДНО-СЛОВЯНСЬКІЙ ТЕРИТОРІЇ У XVI-XVII СТОЛІТТЯХ

Abstract

У статті розглянуто особливості освіти на східно-слов’янській території в XVI–XVII століттях. Зазначено, що вживаними в той час у писемності були староукраїнська (книжна українська та народна українська), старослов’янська, грецька, латинська і польська мови. Наголошено, що саме наприкінці досліджуваного періоду така багатомовність закріплюється й узвичається. Висвітлено основні відмінності освітніх процесів XVI–XVII ст., які базувалися на джерельній різноманітності, яка передбачала насамперед застосування різнопланових систем базової освіти та фінальних показників. Автори зазначають, що у цей період йдеться виключно про недержавну освіту, у функціонуванні якої держава не відігравала вирішальної ролі, зокрема й щодо фінансування, та й жодних офіційних привілей така освіта майже не давала. Основними типами початкової та середньої освіти були церковна, народна та приватна. Зазначено, що в XV ст. – на поч. XVI ст. в Україні традиційними були православні школи (саме слово «школа» на позначення українського закладу освіти фіксується джерелами з XVI ст.) при церквах та монастирях. Наприкінці XVI ст. у результаті Берестейської унії представники об’єднаної церкви організовують на українських північно-західних територіях унійні школи. Незважаючи на досить активну політику їх впровадження, заохочення молоді до навчання (окрім іншого, наприклад, для сиріт та «вбогих» навчання було безкоштовним), значного поширення на українських землях вони не набули. Окреслено, що найбільше вони поширились на прикордонних із Білоруссю територіях.